Читать книгу Під сузір'ям Рекса. Психологічний роман онлайн

26 страница из 75

З вечірнім смерком я виходжу на середину обійстя Пряникового Будинку, закидаю голову та завмираю, споглядаючи філігранні суцвіття мерехтливих зірок. Невже їхня неспішна й велична хода вздовж оксамитового небесного склепіння хоч на дещицю асоціюється з нахабним та зухвалим сп'янінням?

Мені стає тоскно й кривдно. Чому так знецінилися моральні цінності відтоді, як Леся Українка обдаровувала ними людство?

…В довгу, темну нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей —

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей…

А ще пригадую роман Кроніна «Зорі дивляться униз», де йдеться про довічний вибір: якою бути людині, що робити, чого прагнути.

Раптом п'яна музика в Буравчиків захлинається й замовкає. Схоже, дякувати Кроніну, мені зусиллям думки таки вдалося врятувати зірки від потали.

– Дарма переймаєшся! – раптом чую дратівливий голос.

З-за моєї спини безшелесною тінню виникає Сліпий Кіт і починає шлейфом розсипати навколо мене псевдо філософські квіти своєї котячої риторики.

– Невже тобі треба окремо пояснювати, Малушо, що «п'яні зірки» існують тільки в уяві самого п'яниці? Себто того, хто лизнув скляного бога, заклав за комір, розчавив муху і, у проміжку між двома шкаликами та понюхом лиснючого рукавчати, втуплюється осоловілим поглядом у власне «нікуди».