Читать книгу Спогади мелодії онлайн
19 страница из 21
Прийшовши до Дмитра, Анна побачила його вже на звичному місці, на кріслі біля вікна, де той сидів не подаючи, а ні звуку. Підійшовши трохи ближче та сівши на дивані поряд, вона спробувала розпочати розмову із жалістю в голосі:
– В мене сьогодні вирішальний екзамен. Ти знаєш наскільки – це важливо для мене, тому я прийшла до тебе. – Дмитро не звернув ніякої уваги, продовживши дивитись вдаль у вікно. Анна завжди відчувала відчай Дмитра. Тому не могла не висказатись йому.
– Я знаю, що тобі не байдуже. Ти втрачаєш слух і водночас, через свої дурні думки втрачаєш ще й душу. Таке може статися із кожним. Ти маєш талант, який дала тобі доля і доля його в тебе й забрала. Я певна, що, навіть, така страшна кара не сталася просто так, вона не напрасна. Ти став байдужим до всього, а в першу чергу до самого себе, убивши с собі будь-яку людяність.
У сльозах та розпачі Анна вибігла з дому Дмитра не зачинивши дверей. Дмитро, сидячи на своєму кріслі думав про те, що він розбив серця своїм близьким ніяк не реагуючи, своїми руками відштовхнувши всіх та поставивши хрест на власній персоні.