Читать книгу Під сузір'ям Рекса. Психологічний роман онлайн

7 страница из 75

А хіба викреслиш з пам'яті рудого дворнячку-безхатченка, згадка про якого повертає мене у благословенні часи студентства. Далекого вересня наш другий курс вивезли на місяць у колгосп – допомагати сільським трударям збирати в полі й фасувати по ящиках цукрові буряки та моркву.

О восьмій ранку в гуртожитку оголошували вставання. Однак я просиналася вдосвіта й поспішала на облуплений дерев'яний ґанок. Тому що твердо знала: там, на оповитому серпанком шляху, нетерпляче тупцює нічийний пес Ого. З перебігом часу забулося, чому я саме так назвала того висловухого симпатягу. Але назавше закарбувалася чарівна картинка: тоненьке світло-косе дівча на рідкісне ім'я Малуша, «неначе ляля в льолі білій» біжить наввипередки з собакою безкрайнім пожухлим полем назустріч розмитій кулі холодного сонця.

Відтоді які тільки кумедні істоти не перебували в моїй оселі: кошеня-шиншила, морські свинки, акваріумні рибки й навіть сірий щур. Однак, як писано в Соломоновім Екклезіасті: «І це минуло».

Й дотепер мене переслідує зоологічний жах, який я відчула в дитинстві до свого сусіда з нашого будинку, бешкетного хлопчака-семикласника з острішкуватим волоссям на прізвисько «Собака». Тільки-но ми, дівчата, розкреслимо асфальт, щоб погуляти у «класики», як де не візьметься триклятий «Собака». Нахабно втручається до нашого кола і штовхає, штрикає, роздає щиглі, стусани й штурхани на всі боки. Відбирає крейду. А ще розлючено смикає за волосся. Тож найкраще було триматися від нього далі.