Читать книгу Під сузір'ям Рекса. Психологічний роман онлайн

11 страница из 75

І найголовніше: у Сірка є будка. Одноосібна, персональна «приватизована нерухомість», де завше можна перечекати негоду, ледарюючи на дірявій вовняній хустині.

Я примружую очі, і довколишня мла згущається ще більше. Кажуть, яка ніч – такий і сон. А мені здається навпаки: який сон, така й ніч. На мене зловісно насуваються темні вигини кімнати, і в кожному закутку вбачається по зголоднілому псові. Я починаю тихо плакати.

– Тільки не перетворюйся на плакучу вербу! – застерігає Сліпий Кіт.

Як він дивно вимовляє слово «вербу». Спочатку тягне звук «ве-е-е», скільки може; затим поривчасто пристібає до нього другий склад слова – «рбу». Мій одноокий компаньйон полюбляє проспівувати голосні, спираючись на приголосні, тож в його виконанні навіть простеньке слово набуває неабиякого обсягу й повноти.

Натомість перед моїми очима постає не верба, а кострубата жерделя, вся всіяна терпкуватими, ще не дозрілими плодами.

Не знаючи, що вдіяти, щоб мене заспокоїти, Сліпий Кіт підсовує мені ароматичну підголівну подушку, набиту висохлим квітом лікарської ромашки. Чим не дбайлива мамця-няньця? Я перевертаюся на бік і вдячно зариваю лице в заспокійливі аптечні пахощі. Мені подобається і сама подушка, прикрашена атласною стрічкою, помереженою в'яззю. Тим часом Сліпий Кіт підтикає під мене бамбукове укривало з усіх боків, начеб сповиває всю. Помітивши лихоманку, кладе мені під язик пігулку Хатимідзіоганрьо. Золото, не кіт.